Батьківщину не вибирають! А навіщо, якщо ти народилася в Парижі?
Найперший спогад – яскраве світло. Воно заливало мене. Я стою на високому подіумі. За вікном люди. Вони проходять повз вітрини, на ходу повертаючи голову, дивляться на мене. Так, я ж зірка! Стану в вигіднішу позу. Нехай мене буде краще видно, тоді я швидше знайду свою господиню. Гей, поглянь? Дивись яка в мене грубозерниста шкіра. Вона м’яка. Доторкнися. Я ще пахну свіжою фарбою. Це запах нового придбання, нового життя. Я – сумка з останньої колекції!!! Будь-який шопоголік віддасть праву руку за мою золоту фурнітуру. Звичайно! Адже у мене прізвище Dior! А мій внутрішній світ – окрема історія… Ой, мене кудись понесли. Чіпають. Лоскотно… Я у великій, затишній коробці. Літак. Тепер я емігрантка.
Ось мій новий дім. Яка в мене гарна господиня! І в неї, і в мене тепер нове життя. Господиня довго вивчала мій внутрішній світ. Зазирнула в усі найвіддаленіші куточки моєї свідомості, в усі відділення і кишеньки. Я знаю як доглянути за мобільним телефоном, за помадкою, гребінцем. А гаманець краще червоний. Це до грошей. Чекаю не дочекаюся, коли зможу стежити за всіма цими скарбами.
Ми так швидко зблизилися з моєю господинею. Дедалі більше й більше вона мені довіряла. Щодня в мені опинялися все нові й нові речі. Я ставала більшою і більшою. Зовсім непомітно набрала вагу і втратила форму. Моя шкіра розтягнулася, ручки потріскалися, а пилочка для нігтів порвала мені душу.
Я часто згадувала рідну вітрину, перші враження і надії. Здавалося б, навіть знатне прізвище і гени Haute Couture не гарантують щасливої долі.
